Життя – коротка мить свідома, Опісля – тільки темнота, Глибокий сон, довічна кома. Даремно думає спроста Людська наївна глупота, Що порятунок за порогом, Чи судище суворе Бога.
Нема нічого – смерть німа: Тебе немає, ні тортури, Ні покаяння крадькома, Ні райських поцілунків гурій; Й не можна описать з натури Сплетіннями співочих рим Чого не бачено ніким.
Тоді навіщо марнувати Дорогоцінний долі дар? Допоки дихаєш – багатий: Радій доволі, дихай, мар, Байдуже, молодий чи стар: Найдеться будь-кому відрада, Розрішення тривог, услада.
Та треба й набивать синці, Самому сенси призначати, Плита могильна укінці – Для кожного незмінний фатум: Минуться злидні та блавати, Що б не набув – лишати тут, П’янкі розваги й горе скрут.
Отож доводиться рішати: Життя важливе чи пусте, Нагода чи постійні страти, Що ми єсьмо й що ви єсте, Коли наш розум підросте. Та попри сумніви повсталі Воно продовжиться надалі.